Нарада тренінгового формату "Інклюзія - як відсутність різниці" в Зубрянський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів пройшла сьогодні доволі активно та пізнавально. Запропоновані пр. психологом Ольгою Замостною вправи, сприяли розумінню потреб дитини з ООП; карта емпатії показала, що ніхто не залишається осторонь, коли потрібна допомога І це лиш мінімум емоційного компоненту інклюзивної освіти. Кожен із нас важливий! Жодні можливості не обмежені!Якщо поруч підтримуюча команда)))
Небезпечна гра "гра в кальмара"
Нещодавно протягом кількох днів у 90 країнах одночасно став популярним серіал “Гра в кальмара”. Серіал розповідає про групу людей, яким потрібні гроші, і які погоджуються грати в дитячі ігри. Однак тих, хто програють, убивають.Попри те, що фільм можна дивитися з 18 років, діти підхопили подібну ідею та грають у “Гру в кальмара” й б’ють одне одного.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ЖОРСТОКІ ФІЛЬМИ ВМИТЬ СТАЮТЬ ПОПУЛЯРНИМИ Неможливо вберегти дітей від контенту, що вмить стає популярним і про який говорять усі. Так чи інакше вони захочуть “торкнутися” його, інакше відчуватимуть себе білими воронами. Дорослі мають обговорювати з дітьми вікові обмеження. Мовляв, бачиш, тут стоїть знак “16+”, отже – таке кіно можуть дивитися люди від 16 років.Утім, ми маємо сказати: “Якщо ти дуже хочеш це подивитися, давай подивимося разом”. “Це – про співпрацю, можливість домовлятися з дітьми. Діти з величезним задоволенням дивляться фільми разом зі своїми батьками. Однак, на жаль, вони їм дуже рідко пропонують робити це разом. І тому вони знаходять, з ким їх дивитися”.Натомість, якщо ви дивитеся фільм чи серіал разом, є можливість обговорити, що це, чому так трапилося, дії героїв і їхні почуття, мотиви, морально-етичні моменти, чому люди це роблять, які цілі. “Припустимо, головний герой у “Грі в кальмара” має допомогти мамі, тоді можна поговорити з дитиною про те, що було б, якби його таки вбили, як почувала б себе мама. А багато людей програли – і в них також залишилися матері. Таке кіно – це привід обговорювати такі речі з дітьми, а не протистояти, мовляв, не дивися це”. Тобто, якщо ви бачите, що фільм чи будь-який інший творчий продукт нашумів у світі, він жорстокий чи має інші суперечливі питання, треба розуміти, що дітей точно тягнутиме його переглянути. Тому краще випередити наслідки: подивитися цей фільм, гру, відео чи інший продукт разом із дитиною.Що робити в подібних випадках:
1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи
справді небезпечна гра й що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо,
це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків.
“Дорослі часто вводять
беззмістовні заборони, бо не знають, що робити. Насамперед треба спокійно
запитати дітей: “Що це?”, “У що ви граєте?”, “Які правила?”. Адже ігри з фільму
“Гра в кальмара” – це відомі дитячі ігри. Наприклад, у першій грі “Тихіше їдеш
– далі будеш” нічого жахливого немає. Інша справа – як наслідки гри
інтерпретують у фільмі: програвших вбивають. Якщо діти грають і в них є потреба
в результаті бити одне одного – саме це погано”.
2. Якщо після наших досліджень дитяча
гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило “все, що ми не
можемо заборонити, можна очолити”. Так, треба дати можливість розвиватися іграм
у тому напрямі, у якому ми хотіли б.
Тоді дорослі можуть
контролювати те, що відбувається: ввести свої правила, обмеження, ставлення до
тих, хто програли та виграли. Це можуть робити вчителі в школі. До того ж вони
можуть додавати “покарання” й нагороди, що стосуються навчання. Наприклад, той,
хто програв, писатиме зайву самостійну роботу. Тобто дорослі мають
запропонувати дітям щось натомість. Так діти реалізовуватимуть свій азарт.
“Найстрашніше для
дорослих – втратити контроль. Коли вони втрачають його, стає страшно й
з’являється бажання забороняти. Забороняти не варто й неможливо. Тоді гра
просто перейде в “підпілля”.
3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості,
це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво.
Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, –
небезпечно.
4. Треба визначити правила безпеки.
5. Можна запропонувати альтернативні
ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми.
“Натомість можна
пограти у “Вибивало”. У такій грі дитина реалізуватиме свою агресію, водночас
це досить безпечна гра без наслідків. Загалом ігри з м’ячем дуже добре
“відіграють” агресію. М’яч – це суб’єкт, який не псується від агресії, а,
навпаки, покращує свої якості: летить, стрибає. Також підходять настільний
теніс і баскетбол”.
ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ ЖОРСТОКІСТЬ І ПРО ЩО ЦЕ ГОВОРИТЬ
Від жорстокої гри
відмовлятимуться діти, якщо вони менш азартні чи їх це лякає. Але не можна
проводити пряму кореляцію між тим, що діти погоджуватимуться на жорстокі ігри,
і що в них відбувається вдома. Тим не менше, діти, у яких удома переважають
жорстокі й насильницькі методи виховання, швидше включаються в такі ігри, не
дивляться на думку дорослих і авторитет.
До того ж у дітей із
сімей, де їх б’ють і де є булінг, більше шансів стати й жертвою, й агресором.
Так, ігри накладаються на сімейну ситуацію, у якій уже є насилля.
“Тут важливий психотип людини і її схильність
грати в більш жорстокі ігри. Звісно, це може перетворити людину на насильника,
а може й не перетворити. Можливо, вона “відіграє” цю свою потребу бути
жорстокою. Натомість багато залежить від подальших кроків. Куди це приведе?
Якщо це маленька дитина й ми схвалюємо насилля, наприклад, б’ючи її у
відповідь, то це може перетворитися на травму. Якщо ми “гасимо” насилля,
намагаючись запропонувати нормальні методи відігравання агресії, то нічого
страшного, найімовірніше, не буде – просто це треба тримати під контролем”.
Іноді схильність до
жорстокості виливається в серйозні наслідки. Наприклад, в агресію, спрямовану
на себе, у ризиковані дії, на кшталт руфінгу (коли діти стрибають дахами) і
зацепінгу (ходять дахами потягів) або в селф-харм (ріжуть собі шкіру, залишаючи
шрами), який нині дуже популярний серед дівчат.
Дорослі мають
відслідковувати ці дії. У такому випадку слід вести дитину до психолога й
розбиратися. Адже причини поведінки можуть бути дуже різні. Наприклад,
депресія.
Нарада тренінгового формату "Інклюзія - як відсутність різниці" в Зубрянський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів пройшла сьогодні доволі активно та пізнавально. Запропоновані пр. психологом Ольгою Замостною вправи, сприяли розумінню потреб дитини з ООП; карта емпатії показала, що ніхто не залишається осторонь, коли потрібна допомога І це лиш мінімум емоційного компоненту інклюзивної освіти. Кожен із нас важливий! Жодні можливості не обмежені!Якщо поруч підтримуюча команда)))
Небезпечна гра "гра в кальмара"
Що робити в подібних випадках:
1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи
справді небезпечна гра й що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо,
це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків.
“Дорослі часто вводять
беззмістовні заборони, бо не знають, що робити. Насамперед треба спокійно
запитати дітей: “Що це?”, “У що ви граєте?”, “Які правила?”. Адже ігри з фільму
“Гра в кальмара” – це відомі дитячі ігри. Наприклад, у першій грі “Тихіше їдеш
– далі будеш” нічого жахливого немає. Інша справа – як наслідки гри
інтерпретують у фільмі: програвших вбивають. Якщо діти грають і в них є потреба
в результаті бити одне одного – саме це погано”.
2. Якщо після наших досліджень дитяча
гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило “все, що ми не
можемо заборонити, можна очолити”. Так, треба дати можливість розвиватися іграм
у тому напрямі, у якому ми хотіли б.
Тоді дорослі можуть
контролювати те, що відбувається: ввести свої правила, обмеження, ставлення до
тих, хто програли та виграли. Це можуть робити вчителі в школі. До того ж вони
можуть додавати “покарання” й нагороди, що стосуються навчання. Наприклад, той,
хто програв, писатиме зайву самостійну роботу. Тобто дорослі мають
запропонувати дітям щось натомість. Так діти реалізовуватимуть свій азарт.
“Найстрашніше для
дорослих – втратити контроль. Коли вони втрачають його, стає страшно й
з’являється бажання забороняти. Забороняти не варто й неможливо. Тоді гра
просто перейде в “підпілля”.
3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості,
це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво.
Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, –
небезпечно.
4. Треба визначити правила безпеки.
5. Можна запропонувати альтернативні
ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми.
“Натомість можна
пограти у “Вибивало”. У такій грі дитина реалізуватиме свою агресію, водночас
це досить безпечна гра без наслідків. Загалом ігри з м’ячем дуже добре
“відіграють” агресію. М’яч – це суб’єкт, який не псується від агресії, а,
навпаки, покращує свої якості: летить, стрибає. Також підходять настільний
теніс і баскетбол”.
ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ ЖОРСТОКІСТЬ І ПРО ЩО ЦЕ ГОВОРИТЬ
Від жорстокої гри
відмовлятимуться діти, якщо вони менш азартні чи їх це лякає. Але не можна
проводити пряму кореляцію між тим, що діти погоджуватимуться на жорстокі ігри,
і що в них відбувається вдома. Тим не менше, діти, у яких удома переважають
жорстокі й насильницькі методи виховання, швидше включаються в такі ігри, не
дивляться на думку дорослих і авторитет.
До того ж у дітей із
сімей, де їх б’ють і де є булінг, більше шансів стати й жертвою, й агресором.
Так, ігри накладаються на сімейну ситуацію, у якій уже є насилля.
“Тут важливий психотип людини і її схильність
грати в більш жорстокі ігри. Звісно, це може перетворити людину на насильника,
а може й не перетворити. Можливо, вона “відіграє” цю свою потребу бути
жорстокою. Натомість багато залежить від подальших кроків. Куди це приведе?
Якщо це маленька дитина й ми схвалюємо насилля, наприклад, б’ючи її у
відповідь, то це може перетворитися на травму. Якщо ми “гасимо” насилля,
намагаючись запропонувати нормальні методи відігравання агресії, то нічого
страшного, найімовірніше, не буде – просто це треба тримати під контролем”.
Іноді схильність до
жорстокості виливається в серйозні наслідки. Наприклад, в агресію, спрямовану
на себе, у ризиковані дії, на кшталт руфінгу (коли діти стрибають дахами) і
зацепінгу (ходять дахами потягів) або в селф-харм (ріжуть собі шкіру, залишаючи
шрами), який нині дуже популярний серед дівчат.
Дорослі мають
відслідковувати ці дії. У такому випадку слід вести дитину до психолога й
розбиратися. Адже причини поведінки можуть бути дуже різні. Наприклад,
депресія.
2 квітня – Всесвітній день поширення інформації щодо
проблем аутизмуЩорічно другого квітня у світі відзначається День поширення інформації щодо проблем аутизму, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 2007 році.
Традиційно, одягають блакитне на знак підтримки людей з аутизмом, розладом розвитку нервової системи, що ускладнює комунікацію.
Останні дослідження усе частіше, окрім генетичних причин, відносять аутизм до розладів, пов’язаних також із забрудненням довкілля, їжі та питної води. В Україні офіційно зареєстровано понад 4 тисячі людей із аутизмом, але представники громадських організацій, які опікуються цією проблемою, кажуть, що насправді таких людей набагато більше. В Україні теж, проходять акції та флешмоби, метою яких є звернути увагу на цю проблему.
Дітям із цим розладом дуже важко комунікувати зі світом і спілкуватися з іншими людьми. Перші ознаки аутизму, зазвичай, проявляються у дітей до 3-х років і якщо батьки і лікарі їх вчасно помітять, то такій дитині можна допомогти втримати зв’язок зі світом. До того ж, інтелект аутистів не завжди понижений, дуже часто такі люди проявляють хороші, а подекуди і виняткові здібності у певних сферах.
Не будьмо байдужими! Будьмо чуйними!!!
Системи батьківського контролю
У яких випадках я можу звернутися до практичного
психолога?
У нашій країні, на жаль,
похід до психолога здається чимось страшним. Адже сам корінь слова «психо»
викликає неприємні асоціації.
І це не дивно. Бо ж раніше про ПСИХІЧНЕ здоров’я ми майже не чули. А виявляється воно НЕ
МЕНШ важливе і так само впливає на загальний стан людини, як і фізичне
здоров’я.
Питання, по яких можна і потрібно
звертатися до психолога:
Труднощі в навчанні
Деякі діти вчаться не так добре, як
їм хотілося б. Причин тому може бути маса. Наприклад, не дуже хороша пам'ять,
розсіяна увага або недолік бажання, а може бути, проблеми з вчителем і
непорозуміння, навіщо все це взагалі потрібно. На консультації ми постараємося
визначити, в чому причина і яким чином це виправити, іншими словами, спробуємо
знайти, що і як необхідно розвивати, щоб вчитися краще.
Взаємини в групі
Є люди, які запросто
знаходять контакт з іншими, легко спілкуються в будь-якій, навіть незнайомій компанії.
А є, і їх теж дуже багато, такі, яким складно знайомитися, складно будувати
хороші взаємини, складно знаходити друзів і просто відчувати себе легко і
вільно в групі, у класі. За допомогою психолога можна знайти способи і особисті
ресурси, вивчити прийоми для побудови гармонійних стосунків з людьми в самих
різних ситуаціях.
Взаємини з батьками
Інколи буває так, що
втрачаються спільна мова і теплі стосунки з нашими найближчими людьми - з
нашими батьками. Конфлікти, сварки, відсутність взаєморозуміння – така ситуація
в сім'ї зазвичай приносить біль і дітям, і батькам. Деякі знаходять дороги
рішення, а іншим це зробити досить важко. Психолог розповість вам про те, як
навчитися будувати нові стосунки з батьками і навчитися розуміти їх, і як
зробити так, щоб і батьки розуміли і приймали вас.
Коли ви можете звернутися до практичного психолога
ГРАФІК РОБОТИ
ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА
Зубрянського ЗЗСО І-ІІІ
ступенів
Замостної Ольги
Григорівни
на 2020 – 2021 н. р.
|
Дні тижня |
Інтервал робочого часу, місце роботи, вид роботи |
|
|
Навчальний заклад ( психодіагностика, консультування, психологічна просвіта, корекційно –
відновлювальна робота, зв’язки з громадськістю) |
За межами навчального закладу ( організаційно – методична робота: оформлення документів, обробка
результатів досліджень, відвідування семінарів, робота у бібліотеці,
самоосвіта) |
|
|
Понеділок |
11.15 – 15.15 |
15.15 – 19.15 |
|
Вівторок |
11.15 – 15.15 |
15.15 – 19.15 |
|
Середа |
10.10 – 14.10 |
14.10 – 18.10 |
|
Четвер |
10.10 – 14.10 |
14.10 – 18.10 |
|
П’ятниця |
11.15 – 15.15/ 10.10 – 14.10 |
15.15 – 19.15/ 14.10 – 18.10 |